У липневі дні у лісі – рай. Цілюще повітря, пахучий цвіт різнотрав’я, по черзі дозрівають смачні і поживні ягоди, і грибів – маленьких рудих лисичок можна нашукати. Тож наша подорож лісовими стежками в цю пору – і насолода, і приємне споглядання на царство природи, але, в першу чергу, – спостереження за звичайними робочими буднями працівників лісу. Їх ця краса оточує, із цього складається їхня щоденна праця, яка є ретельною, часто складною, але і по-своєму привабливою.

Замлинське лісництво новостворене у державному підприємстві «Любомльський лісгосп». Рік тому окреслили його межі, внаслідок перерозподілу лісових масивів між двома лісгоспами у районі. На 6833 гектарах знаходяться цінні місцини, що охороняються Законом, площі лісових культур різних років, дбають майстри лісу на чолі із лісничим про відпочинок тих, хто завітає сюди, про пожежну безпеку, щоднини тут іде заготівля та вивозка лісу, аби забезпечити стале виробництво лісгоспу. У ньому є свої чарівні куточки, місця, що дихають історією, болітця та пагорби, цілі плантації корисного ягіднику, грибні «острови», облюбовують цю територію дикі звірі. Але про все по порядку. 

На українсько-польській межі

Замлинське лісництво межує із Республікою Польща. Сусідство з іншою державою завжди вносить свої особливості у близькі до кордону лісові масиви. Із Польщі сюди прибігає численна звірина. Тутешні зелені насадження підпадають під пильне око прикордонників. Проїжджаючи вздовж кордону, бачимо чітко окреслену дорогу-межу – контрольно-слідову смугу, що фіксує її перетин правопорушниками, обабіч встановлено знаки-попередження: «Увага! Державний кордон України. Прохід заборонено.» А ще по спільній українсько-польській місцевості плине-вирує мальовнича річка Буг, яка потрапляє і у зону нашого лісництва. Тут розташований загальнозоологічний заказник місцевого значення, який і має однойменну назву – «Буг». Створений він рішенням облради від 08.08.2001 року. Заказник площею 384,7 га, має на меті зберегти цінний природний комплекс заплави річки Буг за старицями. Тут живуть лелека чорний, журавель сірий, видра річкова, деркач, які занесені до Червоної Книги України.

Весняний приріст
Занурюємося у глиб лісу, дорога попереду біжить, оточена з боків молодими соснами. Пухнасте гілля, ніби вклоняється гостям лісового царства, похитуючись. Сьогоріч, кажуть лісівники, і культури, і молоді деревця дали хороший приріст, такий буває не кожного року. Сприятлива погода навесні створила для цього необхідні умови. Ясно-зелені їжакуваті свічки-пагони, що відросли, вирізняються від темно-зелених минулорічних гілок у хвойних, і це приємно вабить око.
Про стан культур, зокрема, розповідає інженер Іван Каліщук: «Це одне з лісництв, де найбільше здійснюється посадка лісових культур. В основному - тут сосна з домішкою дуба. Цього року лісові культури зайняли площу на 21,7 гектарах. У лісництві є штатні працівники по догляду за культурами. Усі посадки прийнялись добре, культури хороші, доглянуті.»

Обережно: іде лісозаготівля.

А ось і лісосіка, де заготовляють деревину. Табличка зі знаком заборони в’їзду  будь-якого іншого транспорту, окрім того, що транспортує лісоматеріал, обов’язково встановлюється за кілька сотень метрів до лісосіки. Розробляється ділянка головного користування. За згином дороги, за деревами та кущами ще не видно, але чутно, звук бензопили, перегукуються чоловіки -- вальники лісу. Раптом лунає хрускіт, шум, а потім – «гуп!», із характерним звуком приземлюється дерево. Працівники лісозаготівельної бригади відкидають гілля, розчищають навколо територію. Збоку чекає своєї роботи трактор для трелювання готових колод. Водій зі стажем - Георгій Гусар при нагоді перевіряє готовність транспорту. Трактор новенький, придбаний минулоріч, щоб був у доброму стані потребує гарного догляду. Частина ділянки уже зрізана, коли увесь лісоматеріал буде зібрано докупи, сюди під’їде та працюватиме маніпулятор, який навантажить деревину та повезе на нижній склад. «Це стиглий ліс, тому підлягає під зруб, - каже головний інженер Сергій Дудар. – З цієї ділянки, площею 0,3 гектарів отримаємо  106 кубометрів деревини, опісля вона буде прибрана і наступного року – засаджена лісовими культурами.» 

Дерева, що сіють насіння

Зовсім поряд – така ж, уже прибрана вирубка. На ній поодиноко височіють стрункі сосни, на кожній з яких – номер. Це нововведений у нас принцип у веденні лісового господарства, який  запроваджується лише цього року. «Так  підходимо до європейської системи лісогосподарства, яка передбачає перехід від суцільних лісосік до того, щоб враховувати природні процеси розвитку лісу, - пояснює лісничий Замлинського лісництва Роман Кінах. – Залишені дерева стануть джерелами засівання. Тобто насіння сосен розлітатиметься на значні відстані, забезпечуючи природне поновлення на вирубці. На відновлення головної породи впливає і якість обнасіювачів. Для засівання обираються кращі дерева, з симетричною кроною, вітростійкі, ті, що рясно плодоносять, не мають зовнішніх негативних пошкоджень. На насінних деревах, а кількість їх – 15-20 штук на ділянку, - окільцьовують стовбур та ставлять номер.» Так, невдовзі тут буде проведена підготовка грунту і на наступний рік через зиму проростуть нові майбутні сосни. За європейськими вимогами лісової сертифікації лишаються також на ділянках і сухі та повалені дерева, із гніздами, дуплами, які слугують домом для комашні, пташок. От нещодавно натрапили на осику із дуплом диких бджіл, таку лісівники, звичайно, чіпати не будуть. 

Для безпеки лісу і комфорту людей

Шлагбаум при лісовій дорозі встановлений для її перекриття, щоб заборонити заїзд будь-якого транспорту у ліс під час пожежонебезпечного періоду. А ще для дотримання правил пожежної безпеки лісівники спеціально облаштовують місця для відпочинку, де розташовані бесідки, є місце для розведення вогню, ємкості для сміття. Невеличкі дерев’яні будівлі виринають раз-по-раз серед лісу. Ось одна – при дорозі, прикрашена на даху  бусликами. Інша – схована серед буяння зелені та поміж рясно всипаними кущиками ягід.   Зовсім поруч знаходиться колодязь. Його  планують лісівники почистити, щоб була смачною вода для пиття. Ще  будиночок – серед загадкового і незвичного у нашій місцевості ялинового царства. «Це міні рекреаційні пункти, яких щороку поновлюємо, доповнюємо, - розповідає господар лісництва. – Як правило, підшуковуємо гарні зручні місцини, щоб насолодитися спокоєм, тишею, природою. Такі пункти добре слугують мисливцям, любителям тихого полювання чи збирачам ягід, тим, хто добре орієнтується тут, і хоче відпочити у чарівному затишному куточку. Стараються майстри лісу, щоб тут були  дрова,  інші необхідні зручності. Але наголошуємо громадянам, щоб дотримувались і правил пожежної безпеки, і культури поведінки, не руйнували та не смітили навколо». 

Незвичні місцини Замлинського краю

«Цар-буда», «Біля діда», «Погулянка», «Жидова стерень», «Вапниця», «Дубове», «Стави» - це народні назви місць, урочищ у тутешньому лісі, за якими орієнтувалися і орієнтуються нині лісівники. Утворилися вони з роками, про їхнє походження є розповіді, як от:  в одній зі сторін цього лісу жив колись дідок, який охороняв його. Жив він у маленькій низенькій хатинці, яку пізніше назвали буда – не схожа вона була на житло. А, буцімто, величав себе  цікавий дідок – царем. Жидова стерень тому, бо у цьому місці жид тільки колосся позривав з людської пшениці, а стерню залишив. Назва Погулянка народилася від того, що за Польщі тут жила панночка, у цьому місці було її обійстя і прекрасний сад, де любила господиня гуляти. Тут і справді серед лісу вирізняються своєрідні зарослі, кущі та дерева, які колись були польським садом. Справжній недоторканний прекрасний куточок природи далеко у лісі, де розташовані чималі ставки. Зараз вони рясно вкриті ніжним цвітом білих лілій та їх широким листом, а це неповторні,  загадкові картини. Тут – пам’ятка природи місцевого значення – «Група дубів звичайних», утворена від 11.07.1972 року, на її території є могутні столітні дуби.       

Несподівана зустріч із мешканцем лісу

Ландшафт Замлинського лісництва чарує та вражає – то гориста місцевість, а то низини, болота. Зі села до лісу біжить-ховається річечка Неретва. Там далі у гущавині її мають звичку затопити гризуни-бобри, майстерно збудувавши дамбу. Тоді наносять шкоду насадженням навколо, бо коли вода вкриває ґрунт поміж дерев, вони всихають. Там, де вода і тиша, закономірно, є і дикі качки. Нині ж вдивляємось у гладь рівчака – нема птаства, певно в очеретах, бо і слідів у рясці не видно, щоб плавали. Так і щемить запитання: де ви, жителі цього лісу? Так хочеться побачити та відчути  його єство, його справжнє життя, яке навдивовиж обережне і ховається від ока людського. На невеличкому болітці знову шукаємо очима, чи не злетить, бува, селезень. Аж раптом: навпроти поміж очерету – насторожений погляд… справжнього велета лісу. Молодий лось забрів у спекотну погоду у пошуках води та поживи. Як виявляється, лосі надають перевагу вологим місцям та уникають відкритих просторів. Ще з півхвилинки він придивлявся до нас - непроханих гостей, похитнув злегка головою із широко розставленими рогами-лопатами, ступив кілька кроків убік, щоб іще разок з-за дерев глипнути, наче пересвідчувався «чи не загроза?», а потім поважно розвернувся, велично підняв роги та, перебираючи довгими ногами, підтюпцем сховався у гущавині. Втіхи  і вражень від такої несподіваної зустрічі вистачило надовго. «Звірини побільшало, – задоволено розповідає районний мисливствознавець Ростислав Петрук, – дещо вдалося побороти браконьєрство, люди стали свідоміші. До порядку у лісі та задля збереження дикої фауни у районі нині проявляє інтереси громадськість, по селах почали створюватись первинні мисливські колективи, які теж стають на захист та примноження дичини. Навкруг стало більше засіяних полів, а це – хороша кормова база, - до них почали підходити кабани. Тож тільки радує, коли у лісі можна побачити представників нашої дикої фауни.»     

 Солодка і «пекуча» територія

У Замлинському лісництві розташовані три лісові пасіки. Викачку меду тут днями провели уже вдруге. Працівники лісгоспу та пасічники жартують, -  чим далі пасіки у лісі – тим агресивніші й дикіші бджоли. Ми ж зупиняємося на найближчій від села, територія якої належить до місцевого заказника «Замлинщина». Місцевість справді казкова і запашна, а гудіння смугастих комах-трудівниць просто заспокоює, врівноважує. Дихається тут легко і приємно. Пасічники підприємства – Микола Лобко та Сергій Бородчук, озброївшись спеціальним приладдям, господарюють біля вуликів, виймають та приносять раз за разом засотані пахучою густою медовою рідиною рамки. Потім їх зчищають з боків спеціальним інструментом та вставляють у медогонку. Від сили повітря, яке, крутнувши, розганяють у цій бочечці, і виливається мед. Його п’янкий аромат розливається по всьому будиночку.

Чимало секретів у бджолярстві розкрили того дня пасічники. На одній із рамок продемонстрували трутнів – самців бджоли, які добре помітні завдяки більшим розмірам тіла. В один із вуликів переселили молоду матку, а стару забрали – так треба, з метою, щоб рій, сформований навколо неї, не втік. Цікаве видовище, коли нова матка із кокона-маточника з’являється. «Он яка хороша, - коментували, - черевце видовжене, лапки міцні, гарні…». Говорили про склад меду, як довго виготовляють його бджоли, яку незліченну кількість разів його переробляють, пересушують той нектар-водичку, щоб утворилась густа речовина. Правду кажуть, що такого справжнього меду багато не з’їси – від ложки другої-третьої – пече у горлі. Ми ж тільки погоджуємося – користь цього продукту неоціненна, як і від інших матеріалів, отриманих від бджіл – вощини, воску, прополісу тощо. І навіть укус медоносної комахи, який вартує їй життя, для людини у деякій мірі є лікувальним. А на лісовий мед сьогоріч видався дуже хороший сприятливий урожайний рік, у ДП «Любомльський лісгосп» на сьогодні його зібрали близько 800 кілограмів.