У такому автотранспорті почуваєш себе, як на троні: з висоти усе видно. Щоправда це тільки буває на мить, коли затаїшся. Лісовий шлях – далеко не асфальт рівненький. І раптом я-ак підстрибнеш, підкинешся на тому троні, руками хапаєшся, щоб втриматися. І вже позаду нас ковш – «залізна рука» для навантаження поскрипує, причіп несеться навздогін.  

Так добиралися ми із водієм зі стажем ДП «Любомльський лісгосп» Володимиром Соболєвим до ділянки рубок головного користування, де починали з нового року виконувати план із вивезення деревини. Подібні «рейси-подорожі» щоднини він здійснює 17 років. Тож спокійнісінько,  поважно і впевнено веде кермо, добре орієнтується у лісі, добре знає свою роботу. Приїхав – і швидко за управління маніпулятором – вправно навантажує, складає наготовлений лісоматеріал. 

Зима і є порою для заготівлі лісу. Природа у стані спокою, у лісівників нема особливих клопотів із лісового господарства. Та й коли беруться морози, міцно сковують ґрунт, то легше із вивозкою, краще доїжджати до заболоченої місцевості, яких у нашому поліському районі багатенько. 

Поруч розробленої лісосіки – минулорічні хвойні культури. Пишні чубчики тендітних сосонок зеленіють із-під снігу, добре за рік прижилися, підтягнулися. Це – для майбутніх поколінь, на зміну стиглим деревам, які підуть під зруб. 

Сніжинки, ніби заграють, кружляють і опускаються на очі, щоки... А на ділянці – робота кипить. Лісівник – одна із тих професій, коли працюють у будь-яку погоду: негоду, спеку, коли сонце ще тільки з’являється на обрії і коли вже пішло спочивати. Ось лісозаготівельна бригада дружно обступила та за мить «поклала» струнку сосну, хлопці взялися розкряжовувати дерево. Тут же трактор трелювальний підчепив, суне колоду. Майстер лісу Головненського лісництва Сергій Хропот спритно заміряє діаметри та б’є бірку – обов’язковий елемент лісозаготівлі на кожну деревину. Їх номери вносяться у КПК і опісля готується та видруковується документ зі спеціального термопринтера. 

Сергій Хропот живе у віддаленому селі Черемошна Воля. Ліс – близько, і обхід його недалеко. То найчастіше пішки щодень прямує до місця своєї роботи: «І у будень, і у свято – у лісі. Треба слідкувати, знати, що робиться на моїй території. Поки іду – обдивляюся, бо ж знаю усі стежки, кожне дерево. Трапляються непрохані гості, які збитки завдають. Часто – із сусіднього Старовижівського р-ну, з яким межуємо. Ось нещодавно – ішов вранці відвантажувати ліс і побачив свіжі пеньки. Крадії не втекли, спіймалися на гарячому. Їх покарали чималим штрафом. Щодень – у клопотах».

Тим часом «лісові хлопці» спинилися на хвилинку-другу перепочити, розговорилися. Мова зайшла про професіоналізм і уміння: «Ану ж бо, дай кому в руки пилку та скажи – іди зріж сосну, що в середині росте. Чи кожен зможе її у той бік, що треба, покласти, щоб і не зависла, і дотриматися правил техніки безпеки?». «Це теж наука і хист. Не даремно ж і змагання вальників лісу проводять, – підтримує розмову звальник лісу Петро Гінчук. – І таке діло теж треба розвивати, у праці навики здобуваєш, руку та око набиваєш». До компанії приєднується вправний тракторист лісгоспу – Микола Денисюк. Уже понад три десятки років різну роботу виконує на тракторі в лісі. А особливо, як зізнається, необхідні терпіння і уміння для проведення доглядів за культурами: «Тоді їхати повз рядочки треба рівненько і щоразу слідкувати, як точний курс тримаєш. Та й орати ділянку після лісосіки – готувати її до посадки навесні – то не полем їздити, а поміж пнями та деревами. Добре, що трактор – три роки тому лісгосп придбав. Він і просторий, і вікна величезні, усе навколо добре видно…» – тішиться Микола Денисюк. 

Тим часом Володимир Григорович навантажив деревину, документ отримав, вертаємося назад. Такі ось лісниківські робочі будні.