Весна іде – красу несе. А красиве і особливе нас всюди оточує, треба лиш спостерегти його серед сірих буднів. Хіба ж не вирізняється незвичним і незвичайним колектив нижнього складу Любомльського держлісгоспу у тому, що чоловічою роботою тут справно керує жіноча рука?

Коли кажуть «начальник нижнього складу» – в уяві виникає владна начальницька постать. Аж тут – несподіванка: на території цього підрозділу державного підприємства вас зустріне невисокого зросту, симпатична, зі щирою посмішкою 35-річна Юлія Загура. Очолює вона колектив понад рік. І її зовсім не лякає, що робоче місце серед гулу естакади, курсування лісовозів, руху козлових кранів, серед складеного лісоматеріалу і усякого іншого не жіночого начиння і приладдя. Не бентежить і те, що її підлеглі – майже усі чоловіки-роботяги. І у кабінеті Юлію Іванівну майже не застанеш. Бо хоча молода жінка і займає керівну посаду, втім на місці не сидить, завжди – серед робочих.

«Моя робота – це постійний рух, - розповідає сама начальниця. – Привезли деревину – треба прослідкувати, як її приймають, вивантажують, розкряжовують, завантажують у вагони. Щоб все було чітко, правильно і організовано. Може робочим треба пального підвезти чи певні запчастини, щоб ритм праці не зупинявся – швидко сама доставляю».

Рух – це, певно, і стиль життя та успіх Юлії Загури. Бо виокремлюється вона енергією, оптимізмом та вольовим характером. Спостерігаючи за її перебуванням на естакаді, швидкими й голосними розпорядженнями, зрозуміло, що тут вона у своїй стихії. Адже тут, так би мовити, зростала. Зовсім юною у 19-річному віці прийшла Юлія на нижній склад вперше просто до знайомих хлопців. Невдовзі її попросили підмінити одного робітника на час відпустки. Показавши активність і працелюбність, влаштувалась на роботу маркувальником деревини, опісля – була майстром нижнього складу. І хто ж знав, що через 15 років ще й очолить чоловічий колектив.

Якщо треба, то і коня осідлає (під час поїздки у Карпати)

На нижньому складі ДП «Любомльський лісгосп» трудяться вони удвох із чоловіком. Сергій Загура – кранівник. Тут вони зустрілись, познайомились, незабаром одружились. Їхній дорогоцінний скарб і гордість – четверо діток. Юлія ж зуміла поряд із роботою, материнством та жіночими домашніми клопотами, і освіту професійну лісову здобути, і повагу та авторитет серед колег.