Пам'ять не має впливу часу. Вона завжди живе у душах та передається із покоління в покоління. Чимало полеглих бійців під час Великої вітчизняної війни лишились невідомими, часто їх останнє місце спочинку стало у лісах, серед шумливих сосен та берізок. Зі святим обов’язком простого християнина та громадянина своєї держави лісівники у своїх обходах доглядають за могилами невідомих солдат. А у зв’язку із тим, що у нашому краї були і партизанські загони, і загалом лісові терени не раз допомагали та рятували громадян в неспокійний воєнний час, таких поховань немало. Одними із таких місць вічності та шани є братні могили невідомих солдат серед лісу у Мосирському лісництві, в урочищі Землиця.

Територія Мосирського лісництва дуже багата на історію. Зокрема, цікава оповідь про це урочище. За спогадами тутешніх місцевих, Землиця – колишнє польське село. Така співзвучна його назва – від лагідного звертання до шматочка родючої землі, що у болотистих лісових краях вважалося рідкістю. Польські джерела вказують, що у селі Землиця у 1939 році зафіксовано 30 селянських господарств. Значна частина прізвищ їх господарів поширена нині і у нашій місцевості. Навколо Землиці був державний ліс, а земля із корчами належала селянам. Місцеві живилися із лісу грибами, ягодами, полювали на дичину. У серпні 1943 року село було повністю знищене. Його територія за післявоєнний час заросла, видніються подекуди хатиська, росте навколо бузок та розстилається барвінок. Нині на території села і колишніх полів ростуть молоді ліси, які кілька років тому посадили навесні школярі.

Неподалік від неіснуючого села є два захоронення часів Великої Вітчизняної війни. Одне – померлі воїни з партизанського санітарного батальйону, друге – поховання групи партизан, які загинули в бою, наткнувшись на засідку німецьких карателів 17 квітня 1944 року. За розповідями Мосирських старожилів, після війни ще деякий час на кожній могилі були надписи про похованих – прізвища та дата поховання. Втім, через віддаленість могил від населених пунктів, таблички знищились, факти були втрачені. Самі ж поховання місцеві жителі підтримують у належному порядку.

(фото зі шкільного архіву)

Як розповідає майстер лісу Микола Лопоха, котрий уже близько 10 років тут працює лісівником, могили знаходяться далеко від села Мосир у лісі за 7 кілометрів. Великі могилки (так їх називають тутешні) – у 18 кварталі, малі – у кварталі 12. Ще коли була у Мосирі школа, то щороку школярі прибирали. Лісництво теж завжди допомагало чим могло. Сьогоріч Микола Лопоха знову доєднався до прибирання біля обелісків. А 9 травня тут побувала група небайдужих людей, щоб вшанувати пам’ять полеглих. І вкотре ствердити, що історію і згадки про буремні визвольні роки рідної землі від загарбників треба берегти, щоб зло не повторялося. Особливо це важливо нині, коли українські воїни стійко обороняють східні рубежі рідної України.